Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Особа звернулась до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики. Позивач зазначала про те, що боржник за договором померла, а члени її родини в усній формі гарантували повернення боргу в обумовлений термін. Але згодом спадкоємці боржника відмовилися повертати кошти, обґрунтовуючи це тим, що не прийняли спадщину. Поряд з цим, на думку позивача, чоловіком спадкодавця вчинено ряд дій, спрямованих на штучне створення умов для ухилення від виконання боргових зобов'язань, поєднаних з порушенням майнових прав малолітньої дитини, щодо прийняття нею спадщини після смерті матері.
Позивач просила суд визнати протиправним та скасувати розпорядження першого заступника голови районної державної адміністрації, яким надано дозвіл здійснити від імені малолітньої доньки підписання необхідних документів для подання до органу нотаріату заяви про відмову від прийняття спадщини після смерті матері та стягнути із відповідача (як законного представника малолітнього спадкоємця) 1 730,00 доларів США за договором позики.
Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд зазначив, що відповідно до правил статей 1281 Цивільного кодексу України (ЦК) спадкоємці мають зобов'язання перед позивачем щодо повернення коштів отриманих у позику. Позивачем відповідно до частини другої статті 1281 ЦК України та в межах шестимісячного строку через приватного нотаріуса було направлено письмову вимогу-пропозицію щодо сплати боргу за договором позики. А відповідачі не надали належних доказів на підтвердження того, що вони в межах строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, подали до нотаріальної контори заяви про відмову від прийняття спадщини, оскільки законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини».
Апеляційний суд скасував таке рішення та у задоволенні позову відмовив. Суд виходив з того, що хоч відповідач і проживав зі спадкодавцем на день смерті, однак в межах шестимісячного строку визначеного статтею 1270 ЦК України звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від спадщини, тому він не є спадкоємцем померлої та не може відповідати по боргах спадкодавця.
Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу і на те, що позивачу було відомо про смерть спадкодавця одразу, однак вимогу про повернення позики до спадкоємиці у строк, визначений частиною другою статті 1281 ЦК України, він не направляв, а з позовом до неї звернувся з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, що позбавляє його права вимоги до неї.
Оскільки позивач втратив право вимоги до малолітньої, то не підлягає задоволенню й вимога про визнання протиправним розпорядження районної державної адміністрації, яким надано дозвіл на відмову від прийняття спадщини малолітньою після смерті матері.
Не визнав обґрунтованим суд і доводи позивача щодо дотримання ним визначеного законом строку пред'явлення вимоги кредитора до спадкоємців в силу пред'явлення такої вимоги до іншого спадкоємця, а не до всіх спадкоємців як такі, що не узгоджуються з вимогами законодавства та ґрунтуються на довільному їх трактуванні позивачем.
З позицією апеляційного суду по суті спору погодився і Верховний Суд, який зазначив, що при вирішенні спору про стягнення з спадкоємців коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов'язані із з'ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника.
Задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто у разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.
ВС зазначив, що оскільки відмова чоловіка померлої від прийняття спадщини після смерті дружини не визнана недійсною, то він не може відповідати за вказаним договором позики відповідно до вимог статті 1282 ЦК України.
Вірним визнав суд касаційної інстанції і висновок щодо того, що позивач у встановлений частиною другою статті 1281 ЦК України строк не звернувся до відповідачів, з вимогою про повернення спірних коштів, у зв'язку з чим він пропустив встановлений законом строк в межах якого може реалізувати своє суб'єктивне право (постанова від 24.04.2019 у справі № 280/933/15-ц).
_03_03.png)
