ВЕЛИКА ПАЛАТА ВС РОЗ’ЯСНИЛА, ЯК ОБЧИСЛЮВАТИ СТРОК НА ОСКАРЖЕННЯ ДІЙ ТА РІШЕНЬ ВИКОНАВЦЯ

Відповідно до частини 5 стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

До господарського суду звернулося товариство зі скаргою на рішення та дії державного виконавця та просило скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали господарського суду про забезпечення позову.

При обчисленні строку товариство посилалось на норму статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» щодо строку оскарження.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні скарги товариства через пропуск скаржником 10-денного строку, встановленого частиною першою статті 341 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) та відсутності клопотання про його поновлення.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 341 ГПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

З таким висновком погодився і апеляційний господарський суд.

Суди відхилили доводи скаржника про те, що при обчисленні строку на оскарження дій державного виконавця застосуванню підлягають приписи частини п'ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». Наявна колізія законодавчих актів однакової юридичної сили, на думку судів, підлягає вирішенню шляхом застосування закону, який прийнято пізніше. У цьому випадку таким законом є ГПК України у новій редакції, яким передбачено строк десять календарних днів на оскарження до суду дій державного виконавця.

Велика Палата ВС нагадала, що Конституційний Суд України у рішенні від 07 липня 1998 року № 11-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) зазначив: «Термін «дні», якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні.

Відповідно до встановленого статтею 115 ГПК України порядку обчислення процесуальних строків десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях. Такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм ГПК України та застосовується й у інших процесуальних кодексах України.

Велика Палата дійшла висновку, що що стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню до статей 339-341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.

А товариство звернулося до суду із пропуском десятиденного строку, встановленого пунктом «а» частини першої статті 341 ГПК України, про зміст якої скаржник не міг не бути обізнаним, адже ГПК України є основним нормативним актом, який регулює здійснення судочинства господарськими судами і відповідно визначає процесуальний порядок звернення з такими скаргами та їх розгляду судом.

Поряд з цим, Велика Палата звернула увагу на те, що господарські суди попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні скарги на рішення та дії державного виконавця, допустили порушення норм процесуального права, оскільки за приписами частини другої статті 118 ГПК України скарги, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, що не позбавляє скаржника в подальшому права на звернення з клопотанням про поновлення такого строку (постанова від 13.03.2019 у справі № 920/149/18).

Джерело: ukrainepravo