Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Фабула судового акта: Спір у цій справі виник стосовно вимоги фізичної особи до міської ради і обласного управління Держгеокадастру скасувати витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Позов був мотивований тим, що при складанні вказаного витягу управління Держгеокадастру безпідставно застосувало локальні коефіцієнти, які належним чином не були визначені відповідним органом місцевого самоврядування, отже, розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки визначений неправильно.
Постановою апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги відповідачів були задоволені, позитивне для позивача рішення окружного адміністративного суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. При цьому апеляційний суд виходів з того, що Законом України «Про оцінку землі» прямо передбачено, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки не є рішенням суб'єкта владних повноважень (нормативно-правовим або індивідуальним актом у розумінні статті 4 КАС України), відтак, не може бути предметом судового оскарження.
Саме з цим судовим рішенням погодився Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформувавши правову позицію, відповідно до якої витяг з технічної документації про грошову оцінку землі носить інформаційний характер і не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб.
При цьому Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов'язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, затверджується рішенням відповідної сільської, селищної чи міської ради. Дані про нормативну грошову оцінку стосовно окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Витяг з технічної документації є документом, який оформлюється за результатом проведення нормативної грошової оцінки та відображає дані стосовно окремої земельної ділянки. Тобто витяг складається на основі розрахованих у встановленому порядку показників (коефіцієнтів), які визначені у технічній документації, що затверджується рішенням відповідної сільської, селищної або міської ради.
Отже, позивач у цій справі обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки визнання протиправним та скасування витягу з технічної документації не вплине на обсяг прав та обов'язків позивача, зокрема, не змінить фактичне значення коефіцієнтів, що застосовані під час здійснення нормативної грошової оцінки землі, так само як і самого значення нормативної грошової оцінки землі.
Належним способом захисту у цій справі, зазначив Верховний Суд, є оскарження рішення міськради, яким затверджено технічну документацію щодо нормативної грошової оцінки землі, або оскарження дій відповідачів щодо застосування при розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідних локальних коефіцієнтів, з якими позивач не погоджується.
ПОСТАНОВА
Іменем України
12 листопада 2018 року
Київ
справа №814/789/17
адміністративне провадження №К/9901/55805/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про скасування витягу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Запорожана Д.В., Яковлєва О.В., Танасогло Т.М. від 12 червня 2018 року,
В С Т А Н О В И В :
У квітні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області; відповідач), Миколаївської міської ради (далі - відповідач), у якому просив визнати протиправним та скасувати витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 34-14.03-3-2222/27-16 від 12 жовтня 2016 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час складання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 12 жовтня 2016 року № 34-14.03-3-2222/27-16 управління Держгеокадастру безпідставно застосувало локальні коефіцієнти, які належним чином не були визначені Миколаївською міською радою, а відтак, розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки визначений неправильно.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року позов задоволено.
Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Миколаївської міської ради № 3/40 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва» з додатками є регуляторним актом, який спрямований на правове регулювання господарських відносин та відповідно до статті 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» має офіційно оприлюднюватися в друкованих засобах масової інформації відповідної ради, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання. Відтак, суд першої інстанції дійшов до висновку, що за відсутності дотримання наведених вимог до оприлюднення рішення міськради як регуляторного акта, а також недоведеності відповідачами правомірності використання в оскаржуваному витягу з технічній документації відповідного коефіцієнта нормативної грошової оцінки для земельної ділянки позивача, останній є протиправним та підлягає скасуванню.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року апеляційні скарги Миколаївської міської ради та ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області задоволено, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Задовольняючи апеляційні скарги, Одеський апеляційний адміністративний суд виходів з того, що Законом України «Про оцінку землі» прямо передбачено, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки не є рішенням суб'єкта владних повноважень (нормативно-правовим або індивідуальним актом у розумінні статті 4 КАС України), відтак, не може бути предметом судового оскарження.
Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що апеляційний суд дійшов до помилкового висновку про те, що оскаржуваний витяг з технічної документації про грошову оцінку земельної ділянки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» такий витяг видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Крім того, скаржник посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 21 червня 2016 року у справі № 522/7868/13-а, яка, на думку ОСОБА_2, підтверджує, що витяг з технічної документації про грошову оцінку земельної ділянки може оскаржуватися у судовому порядку.
Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 має у користуванні на праві оренди земельну ділянку площею 1730 кв. м, у тому числі 920 кв. м під капітальною забудовою, 810 кв. м під проїздами, проходами та площадками, для обслуговування майнового комплексу нежитлових приміщень за адресою: пров. Туристів, 3 у м. Миколаєві, строком на 15 років відповідно до договору оренди земельної ділянки від 18 лютого 2011 року № 8180 та рішення Миколаївської міської ради від 30 грудня 2010 року № 2/26.
Відповідно до пункту 4.2 договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки.
У 2011 році нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих в межах міста Миколаєва, була затверджена рішенням Миколаївської міської ради від 27 січня 2011 року № 3/40 та складала 511907 грн.
У подальшому розмір нормативної грошової оцінки щорічно змінювався і у 2016 році складав 2953248,40 грн, про що позивач дізнався з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 12 жовтня 2016 року № 34-14.03-3-2222/27-16.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року відповідає, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження Миколаївської міської ради та ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, законами України «Про оренду землі», «;Про оцінку земель».
Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Згідно з положеннями частини п'ятої статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Частиною першою статті 13 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Статтею 18 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше, ніж один раз на 5 - 7 років.
За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація (частина перша статті 20 Закону України «Про оцінку землі»).
Відповідно до статті 15 цього ж Закону підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Згідно з положеннями статті 23 Закону України «Про оцінку землі» виготовлена технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.
Рішення рад щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України. Зокрема, у цьому пункті зазначено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов'язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності. При цьому, технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, затверджується рішенням відповідної сільської, селищної чи міської ради. Таке рішення офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 3-476гс15, Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі № 804/7823/14, від 30 жовтня 2018 року у справі № 804/2111/14.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Миколаївської міської ради № 3/40 від 27 січня 2011 року (зі змінами та доповненнями, внесеними рішеннями міськради у грудні 2011 та березні 2012 року) затверджено нормативну грошову оцінки земельних ділянок, розташованих в межах міста Миколаєва. Дане рішення є чинним; його законність не оскаржувалась, у встановленому порядку воно не скасоване.
Дані про нормативну грошову оцінку стосовно окремої земельної ділянки за правилами частини другої статті 20 Закону України «Про оцінку земель» оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 затверджено Методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Методика № 213).
Згідно з пункту 2-1 Методики № 213 дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що витяг з технічної документації є документом, який оформлюється за результатом проведення нормативної грошової оцінки та відображає дані стосовно окремої земельної ділянки. Тобто витяг складається на основі розрахованих у встановленому порядку показників (коефіцієнтів), які визначені у технічній документації, що затверджується рішенням відповідної сільської, селищної або міської ради.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, предметом оскарження є саме витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 34-14.03-3-2222/27-16 від 12 жовтня 2016 року. Разом з тим, апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, дійшовши до висновку про те, що оскаржуваний витяг не є рішенням суб'єкта владних повноважень, відтак, не може бути предметом судового оскарження. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За змістом частини першої статті 4 КАС України рішення суб'єкта владних повноважень є нормативно-правовим або індивідуальним актом.
Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
На цій підставі обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що витяг з технічної документації про грошову оцінку землі не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, а лише носить інформаційний характер.
При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
З огляду на вищезазначене, колегія судді доходить до висновку про те, що позивач у даній справі обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки визнання протиправним та скасування витягу з технічної документації не вплине на обсяг прав та обов'язків позивача, зокрема, не змінить фактичне значення коефіцієнтів, що застосовані під час здійснення нормативної грошової оцінки землі, так само як і самого значення нормативної грошової оцінки землі. При цьому належним способом захисту у даній справі є оскарження рішення міськради, яким затверджено технічну документацію щодо нормативної грошової оцінки землі, або оскарження дій відповідачів щодо застосування при розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідних локальних коефіцієнтів, з якими позивач не погоджується.
Стосовно посилання скаржника на правову позицію, що міститься у постанові Верховного Суду України від 21 червня 2016 року у справі № 522/7868/13-а, як на підтвердження доводів стосовно віднесення витягу з технічної документації про грошову оцінку землі до рішення суб'єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту наведеної постанови, Верховний Суд України дійшов до висновку про те, що позивач у справі міг дізнатися про порушення свого права лише з моменту отримання витягу з технічної документації про грошову оцінку землі. Разом з тим, жодних висновків про те, що витяг з технічної документації є рішенням суб'єкта владних повноважень у постанові Верховного Суду України від 21 червня 2016 року у справі № 522/7868/13-а не міститься, а предметом оскарження у цій справі є рішення міськради про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Відтак, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 34-14.03-3-2222/27-16 від 12 жовтня 2016 року є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).
Крім того, у пункті 227 рішення у справі «Кудла проти Польщі» Суд вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. Отже, дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), пункт 95 та рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, пункт 157).
Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у рішенні апеляційного суду повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко
_03_03.png)
